Полтавська ситцева популяція кур, Poltava calico population of chicken




Популяция Украинских / Полтавских ситцевых кур с уникальным фенотипом, очень хорошей мясо-яичной продуктивностью выведена в Украине птицеводами-любителями в последние 15-20 лет.

 

Экстерьер.

* Голова средней величины.

* Гребень среднего размера, розовидный или листовидный.

* Клюв короткий, желтый или светло-коричневый с тёмным налётом.

* Глаза желтые или оранжевые.

* Ушные мочки средней величины, красные.

* Серьги красные.

* Шея средней длины, толстая.

* Грива хорошо развита.

* Корпус птицы удлиненный, широкий, глубокий.

* Спина длинная, широкая.

* Грудь широкая, округлая.

* Живот достаточно широкий, полный.

* Хвост средней длины, полный, образует со спиной прямой угол у петухов и тупой угол у кур.

* Крылья средней длины, плотно прижаты к телу.

* Бедра сильные, немного выдаются вперед.

* Плюсны средней длины, неоперенные, приоритетно желтые или светлые.

* Пальцев на ногах четыре.

* Пальцы, когти и подошва светло-желтая или светлые.

* Оперение ситцевое, трёхцветное.

* Оперение плотное, с блеском.

Полтавские ситцевые – куры мясо-яичного направления.

* Производительность в среднем составляет 180-210 яиц.

* Со средней массой яиц от 60 г и более.

* Окраска скорлупы в основном розовая и кремовая.

* Живая масса петухов - от 4,0 до 5,0 кг, кур – 3,2 – 4,0 кг.

* Жизнеспособность птицы и молодняка очень высока.

* Темперамент спокойный.

* Инстинкт насиживания у кур частично сохранился.

* Куры хорошо фуражируют природные корма, не прихотливы к условиям содержания и кормления, в условиях приусадебного хозяйства обеспечивают потенциал производительности на уровне 60% -70% яйценоскости. Мясо очень нежное и сочное с приятным вкусом. Полтавские ситцевые куры - это хорошее материальное и эстетическое удовольствие.

 

УДК 636.57+636.064

Ситцеві кури в Україні – цікавий феномен вітчизняного присадибного птахівництва

 

Сьогодні , на шпальтах журналів, на сайтах інтернету точаться дискусії щодо походження так званих «ситцевих» курей. Деякі птахівники-аматори, не маючи до появи цієї птиці ніякого відношення, не будучи обізнаними з інформацією про справжню лівенську птицю, виходячи мабуть з комерційних інтересів, назвали їх лівенськими? З їх “легкої” руки цю назву підхопили в Україні і, особливо, у Російській федерації. Тому хочеться внести деяку ясність у питанні появи ситцевих курей в Україні і дещо охарактеризувати цю птицю за екстер’єром та продуктивністю. Вперше, у 1913 – 1915 р.р. професор В.В.Фердінандов провів масову оцінку курей у Лівенському уїзді Росії і навколо нього. На основі отриманих даних вчений виділив 5 «рас» місцевих курей, в основному за забарвленням оперення. Серед описаних екземплярів ні "ситцеві" ні «лівенські» кури не називалися. Але особливо були виділені юрловські кури. Після революції роботи по вивченню і розповсюдженню місцевої птиці у лівенському регіоні були продовжені рядом наукових організацій, у тому числі відділом селекції НДІП під керівництвом Е.Е.Пеніонжкевича (1926 -1939 р.р.). Були отримані детальні дані знову по юрловських курях, а «лівенських» ніхто з авторів знову не згадав. За матеріалами наступних обстежень Я.Я.Шаповалов (ТСГА) описав найбільш характерну птицю тих місць як лівенську, яка була безпородною і мала переважно чорне і жовте забарвлення пір’я, але знову ж таки не ситцеве, листоподібний і трояндоподібний гребені. Пізніше вчений висловив припущення, що місцева безпородна птиця у більшості своїй походить від юрловських голосистих: «Помісі юрловських голосистих курей з місцевими, в різних варіаціях, це і є лівенські кури». Один із основоположників інтенсивного промислового методу утримання птиці В.Пігарєв писав, що за забарвленням оперення місцеві лівенські кури в основному чорні і жовті. Про ситцеву масть знову нічого не говорилося. Трояндоподібний і невеликий листоподібний гребінь у популяції однаково розповсюджені. А чубатість (!) зустрічається у третини поголів’я. Автор навіть відзначив появу трьох голошийок серед «лівенських». Виявилося також, що 50% лівенської птиці було з опереними ногами (!), а одне курча було п’ятипалим. Ось такими були насправді лівенські кури.Хіба така птиця може бути породою? Ці помісі лівенської птиці росли повільно, пізно оперялися, колір плесна був жовтий або чорний, як у юрловських курей. Лівенські кури – це «безголосі» юрловські. На думку Н.В.Пігарєва велика неоднорідність цієї безпородної місцевої птиці за продуктивними показниками не дозволила їй конкурувати з іноземними породами, що завозилися, тому автор запропонував на державних птахофермах застосувати ввідне схрещування з породою-поліпшувачем – нью-гемпшир. Так з’явилися нові покращені лівенські кури, але знову ж цю птицю не можна вважати породою. А вже у 1977 році лівенська птиця офіційно була зведена у державних птахофермах, як і цілий ряд іншої навіть породної птиці і завдяки інкубаторним станціям поступово замінена в особистих селянських господарствах більш продуктивною. Отже, жоден із вчених-дослідників птиці не відзначав ситцевого забарвлення курей у лівенському регіоні Росії. Перебуваючи на в кінці 80-х років у м. Прилуки Чернігівської області, автор цієї статті заїхав до відомого в Україні птахівника-аматора Гриня О.П. Чого там не було у нього на подвір’ї: павичі, різні види фазанів, багато порід голубів і курей. Серед всього цього розмаїття форм і кольорів мою увагу привернули кури з оригінальним, схожим як у орловських ситцевих, забарвленням пір’я. Помітивши це, господар розповів мені цікаву історію їх появи у нього. Працюючи водієм-інструктором у місцевому ПТУ, він, відпрацьовуючи з учнями навички управління автомобілем, часто їздив по населених пунктах навколо районного центру. В одному із сіл помітив оригінально оперених курей, кожна пір’їна яких мала три кольори: білий, чорний і «вишневий». Познайомившись з господинею Олександр Петрович поцікавився, що це за кури, звідки вони у неї? Господарка розповіла, що у неї випадково вивелися курчата, які згодом стали мати таке трикольорове забарвлення пір’я. Є і такі, що мають на пір’їнах лише чорне з білим забарвлення (вихідні форми не відомі). Після тривалих умовлянь птахівник-аматор придбав шість курок і одного півня (одна курка мала чорно-біле забарвлення пір’я). Жартуючи, Олександр Петрович говорить: ”Хочу вивести нову породу курей”. Поспілкувалися ми з ним і роз’їхалися. Пізніше, у телефонній розмові з ним дізнаюся, що птиця виявилася досить продуктивною, невибагливою до умов утримання і, що йому вдалося відселекціонувати однорідне за «ситцевим» забарвленням стадо курей. Після цього яйця і курчата цієї популяції красивих місцевих курей почали розповсюджуватися по всій Україні. Першими придбали і почали розводити у себе цю птицю аматори з Полтавщини. Але птиця до цього часу не мала назви. Маючи практичний досвід розведення птиці, але не володіючи відповідними знаннями та історичною інформацією вони почали називати популяцію цих курей спочатку ленінградською ситцевою, а потім «лівенською» породою. Поява в Україні так званих «лівенських» курей негайно була помічена птахівниками-аматорами із Лівенського району Росії. На своєму сайті росіянин Новіков Володимир Миколайович пише: «З’їздив на Полтавщину, придбав у одному тамтешньому селі шість курочок і півня. Мене дуже здивувало, що господар цієї птиці чомусь назвав їх «лівенськими». Так, за сотні кілометрів від м. Лівни, з української популяції ситцевих курей, з «легкої» руки полтавських птахівників-аматорів, була «відроджена порода лівенських курей». Отже, популяція ситцевих курей виведена саме в Україні народною (масовою) селекцією за двадцять років. Це феномен українського птахівництва, який виник на базі місцевої птиці і відображає цікаву локальну популяцію курей з унікальним фенотипом, доброю м'ясо-яєчною продуктивністю та високими адаптивними якостями. Голова у півнів і курок середньої величини. Гребінь середнього розміру, листоподібний (ген R*N) з п’ятьма правильно вирізаними зубцями по верхньому краю або трояндоподібний (ген R*R), що представляє собою щільну плоску пластинку вкриту багатьма маленькими горбочками. Позаду він закінчується гострим кінчиком, який може бути піднятим догори (як у гамбурзьких) або опускається по лінії гриви (як у віандотів). У птахівників-аматорів птиця з листоподібною формою гребеня зустрічається частіше, але веде себе як рецесив по відношенню до трояндоподібного (rose comb – R), тому генетична формула листоподібного гребеня завжди rr. Дзьоб короткий, світло-коричневий, більш темний на верхній частині. Очі жовті або оранжеві. Вушні мочки середньої величини, червоні. Сережки теж червоні, гладенькі, у півнів досить великі, у курок значно менші. Шия середньої довжини, товста. Грива добре розвинена. Тулуб у більшості птиці видовжений, широкий, глибокий. Спина довга, широка. Груди широкі, округлі, видаються вперед. Живіт досить широкий, повний. Хвіст середньої довжини, повний, утворює зі спиною тупий кут. Крила середньої довжини, щільно притиснуті до тіла. Стегна сильні, трохи видаються вперед. Плесна середньої довжини, неоперені, жовті, світло-жовті (ген-інгібітор дермального меланіну ID*ID) або рожеві (їх ще називають білими), широко розставлені. Ці два фенотипи зумовлені різним поєднанням двох аутосомних генів W і ⱳ (білий і жовтий кольори) та зчепленим зі статтю Id (пригнічувач меланіну в дермісі – inhibitor of melanin in dermis). Дія домінантного гена W полягає у тому, що він перешкоджає відкладанню ксантофілу на ногах. Це у повній мірі проявляється в дорослої птиці, а курчата до 10-12- тижневого віку мають жовті ноги при наявності W. У ситцевої птиці, як і у багатьох сучасних порід присутня мутація Id, в результаті якої блокується відкладання чорного пігменту у дермісі. Тоді забарвлення ніг залежить лише від наявності або відсутності ксантофілу. Комбінація IdW дає рожеве забарвлення ніг, а Idw – жовте. У деяких ситцевих курей алель Id проявляє себе як неповний домінант і у гетерозигот Id/id все ж відкладається незначна частина меланіну у дермі- сі. Пальців на ногах чотири (дика алель гена полідактилії PO*N). Пальці, кігті і підошва світло-жовта або світло-рожева. За кольором оперення ситцеві відносяться до феомеланінової групи. Оперення щільне, з полиском. Поверхня пір’їн гладка, тому світло відбивається і дає металевий блиск. Інтерференція (розкладання світла) під час проходження променів через систему тонесеньких пластинок викликає красиві переливи. У борідках з яких складається опахало, є заповнені повітрям проміжки, а також особливі, що заломлюють світло призматичні клітини. Форма, кількість і взаємне розташування тонких мікроскопічних елементів опахала є основою для появи блискучого фіолетового або зеленого ефекту на пір’їнах гриви, спини та хвоста. Зоровий ефект виникає у залежності від зміни кута падіння світлових променів на поверхню опахала. Забарвлення оперення “ситцеве” (mottled, mo). У цих курей більша частина пір’їн має білий кінчик, величина його на опахалі з віком птиці збільшується, тому старі ситцеві кури виглядають вже не як кольорові з білими цятками, а, швидше навпаки, як світлі з темними відмітинами. Як вказує А.С.Серебровський, ген ситцевості є розподілювачем пігменту, але не впливає ні на якість, ні навіть, на загальну його кількість. У типовій ситцевій пір'їні на межі білої і забарвленої зон пігментація досягає найбільшої інтенсивності. Наче усі меланоцити зустрічають тут перешкоду для подальшого його розповсюдження і розвантажуються від гранул, не досягаючи кінчика пір’їни. Тому тут утворюється більша концентрація пігменту, ніж властиво взагалі даному генотипу. При загальному коричнево-червоному забарвленні опахала у ситцевих курей перед білим кінчиком є інтенсивно чорна смужка. Червоно-коричневе (з відтінками) забарвлення має полігенну природу. Воно залежить від дії багатьох генів, що контролюють відкладання феомеланіну, і успадковуються як кількісні ознаки. Ознака ситцевості унаслідується як простий аутосомний рецесив. За номенклатурою А.С.Серебровського назва гена ситцевості «atrase» - скорочено at. У ситцевих курей існує ще один ген – розподілювач пігменту. Це домінантна мутація «іскристості». Дія його полягає в побілінні самих кінчиків деяких пір’їн (головним чином на голові і гриві, а також на махових пір'їнах першого порядку крил і деяких інших ділянках). Позначається цей ген символом Tr (trate, за Серебровським). Tr проявляється однаково в обох статей, на забарвлення пуху курчат не впливає і дуже варіює у ступені прояву та успадковується самостійно. Добові курчата ситцевих курей мають своєрідний пуховий наряд з певними алеломорфними мутаціями (варіаціями): е+ - дикий тип; еb – brown –суцільно коричневий, інколи з’являється лише незначна схожість з «диким» малюнком; еs – плямиста голова (speckled head), курчата смугасті, але малюнок не зовсім схожий з «диким» - на голові неправильні цяточки, що часто утворюють «окуляри» навколо очей; eBC – баттеркап, курчата мають жовтуватий пух з вузенькими, переривчастими поздовжніми смужками на спині і неправильними, варіюючими цяточками на голові. У дорослих птахів ті ж алелі поводять себе зовсім по іншому. У курок і півнів часто можна бачити відмінності фенотипу забарвлення у різних мутантних форм. Ситцевість добре піддається плюс і мінус відбору, що наводить на думку про складну природу феомеланінових забарвлень, які за характером наслідування близькі до полігенних кількісних ознак. Напрям продуктивності ситцевих курей загально користувальний, але у деяких господарствах спостерігається відхилення в бік яєчної або м’ясної продуктивності. Від цього залежить і продуктивність, але у середньому вона становить 168-195 яєць з середньою масою яєць 58-62 г. Індекс форми яйця – 0,758, число одиниць Хау – 84,2, товщина шкаралупи – 311 мкм, забарвлення шкаралупи в основному рожеве – 1,6 бала (оцінка проводилася візуально за інтенсивністю забарвлення шкаралупи від 0 біла до 4 – темно-бура). Крім хорошої несучості, птиця має добрі м’ясні якості. Жива маса півнів коливається від 4,5 до 5,5 кг, курок – 3 – 3,5 кг (у віці 1 рік). Вихід м'яса становить 52%, кісток – 10,6%. Якість м'яса відзначається чудовими смаковими якостями, соковитістю за рахунок тонких прошарків жиру між м'язовими волокнами та приємним смаком. Життєздатність птиці і молодняка висока. Відхід молодняку за 20 тижнів вирощування становить 4-5%, а за продуктивний період – 5-6%. Темперамент спокійний. Інстинкт насиджування у курок частково зберігся. Таким чином, популяція ситцевих курей це феномен українського птахівництва, який виник на базі місцевої птиці шляхом народної селекції і відображає цікаву локальну популяцію курей з унікальним фенотипом, доброю м’ясо-яєчною продуктивністю та високими адаптивними якостями. Кури добре фуражують природні корми, не вибагливі до умов утримання і годівлі, в умовах присадибного господарства забезпечують потенціал продуктивності на рівні 60% -70% несучості. Це значить, що кожні 10 днів життя самка відкладає 6-7 яєць з нормальною шкаралупою і високою масою 60-64г. А забарвлення пір’я задовольнить найвибагливішого любителя домашніх пернатих. Від такої птиці можна отримати велике матеріальне і естетичне задоволення.

 

Сумський національний аграрний університет

Остапенко Володимир Іванович, доцент, кандидат с.-г. наук



Создан 23 янв 2018



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником